Ранок у Дніпрі починається з тиші, яку періодично розривають звуки повітряної тривоги. Для нас, дніпрян, це вже звична реальність. Стою біля вікна своєї квартири на Перемозі, звідки відкривається панорама на східну частину міста, і спостерігаю, як місто прокидається, незважаючи на війну, яка вже третій рік триває за 80 кілометрів звідси.
Шлях до прифронтової зони
Сьогодні мій шлях лежить до Нікополя та прилеглих територій – району, який став одним із форпостів стримування російської агресії на Дніпропетровщині. Разом із військовими кореспондентами ми вирушаємо туди, де наші захисники щодня виконують надважливе завдання – не дають ворогу просунутися вглиб області.
“Щодня росіяни б’ють по нас різними типами озброєння – від дронів до артилерії. Але ми тримаємо оборону і не відступаємо ні на метр,” – розповідає командир підрозділу Олег, який зустрічає нас на блокпості при в’їзді до Нікополя.
Нікополь: місто-фортеця
Місто змінилося до невпізнання. Колись затишний районний центр тепер перетворився на справжню фортецю. Укриття на кожному кроці, укріплені позиції, військова техніка. Люди, які залишилися, навчилися жити в умовах постійної небезпеки.
“Ми вже звикли, – каже Марія Петрівна, продавчиня з магазину на вулиці Шевченка. – Коли починається обстріл, всі знають, що робити. Миттєво ховаємось, а потім продовжуємо жити далі. Не можемо ж все кинути – це наша земля”.
За даними обласної військової адміністрації, з початку повномасштабного вторгнення по Нікопольському району було випущено понад 7000 снарядів та ракет. Але українські військові продовжують міцно тримати оборону.
Стратегічне значення регіону
Підполковник Ігор Ковальчук, представник оперативного командування “Схід”, пояснює стратегічне значення регіону: “Дніпропетровська область – це не просто територія. Це важливий промисловий та логістичний центр України. Утримання цих рубежів має критичне значення для безпеки всієї країни”.
На укріплених позиціях
Спускаємося в одну з укріплених позицій неподалік від селища Червоногригорівка. Бійці 98-го окремого батальйону територіальної оборони показують, як облаштували свій побут. Бліндаж виглядає майже як дім – з обігрівом, місцями для відпочинку, навіть маленькою бібліотекою.
“Найважче – це невизначеність. Ніколи не знаєш, коли почнеться обстріл. Але ми готові до всього,” – ділиться сержант Максим, який до війни працював на “Інтерпайпі” в Дніпрі.
За його словами, підрозділи ЗСУ постійно вдосконалюють свої оборонні позиції, отримують нове обладнання та зброю. “Порівняно з 2022-м, коли все тільки починалося, зараз у нас набагато краще оснащення. І головне – досвід. Ми вже знаємо всі хитрощі ворога”.
Каховське водосховище після підриву дамби
Проїжджаємо вздовж узбережжя Каховського водосховища. Після підриву дамби рівень води тут значно знизився, що змінило ландшафт та створило додаткові виклики як для цивільних, так і для військових.
Координація цивільної та військової влади
В місті Марганець зустрічаємося з представниками місцевої влади. Міський голова Геннадій Боровик розповідає про координацію дій між військовими та цивільною адміністрацією: “Ми працюємо як єдиний механізм. Військові захищають, ми забезпечуємо функціонування міської інфраструктури та допомагаємо людям”.
За його словами, незважаючи на близькість до лінії фронту, в місті продовжують працювати школи (у дистанційному форматі), лікарні, комунальні служби. “Життяується, і це наша головна відповідь ворогу”.
Логістичні артерії області
Повертаючись до Дніпра трасою Н-23, бачимо колони вантажівок, що везуть гуманітарну допомогу, будівельні матеріали, обладнання. Логістичні артерії області працюють безперебійно, забезпечуючи і фронт, і тил усім необхідним.
“Без Дніпропетровщини утримувати східний фронт було б набагато складніше, – пояснює військовий експерт Андрій Риженко, з яким ми зустрілися в штабі ОК “Схід”. – Це і промисловий потенціал, і логістичний хаб, і людські ресурси. Область стала справжнім щитом для всієї України”.
Промисловість на службі фронту
Заїжджаємо на “Дніпровський металургійний завод”, де раніше виплавляли метал, а тепер налагодили виробництво потрібної для фронту продукції. Директор підприємства Віктор Сергієнко з гордістю демонструє нову лінію: “Перепрофілювалися за два місяці. Тепер працюємо на перемогу”.
Дніпропетровщина – щит України
Уже пізно ввечері повертаюся додому на Перемогу. З вікна видно вогні нічного Дніпра – міста, яке стало не лише прихистком для сотень тисяч переселенців, але й потужним форпостом, що захищає центральну Україну від ворога.
Коли замислюєшся про роль Дніпропетровщини в цій війні, розумієш – без цього щита країні було б набагато важче протистояти агресору. Наші військові, волонтери, лікарі, рятувальники, звичайні громадяни – всі разом тримають цей невидимий фронт, який починається на берегах Дніпра і проходить через серце кожного українця.
Ще кілька років тому ми й уявити не могли, що наша область стане таким важливим стратегічним об’єктом. Сьогодні ж кожен дніпрянин усвідомлює свою відповідальність – ми не просто живемо тут, ми захищаємо свою землю. І продовжуватимемо це робити, скільки б не тривала війна.
