З початку повномасштабного вторгнення десятки тисяч українців зникли безвісти. Це військові, які не повернулися з бойових завдань, та цивільні, котрі опинились на окупованих територіях. Пошук цих людей – надскладне завдання, яке потребує координації багатьох державних і громадських організацій.
За даними Міжнародного комітету Червоного Хреста, кількість зниклих безвісти українців перевищує 30 тисяч осіб. Ця цифра постійно змінюється – когось знаходять, додаються нові зниклі. Національне інформаційне бюро щодня отримує близько 50 нових запитів на пошук.
«Кожен випадок унікальний і потребує індивідуального підходу. Іноді нам вдається знайти людину протягом кількох днів, а іноді пошуки тривають місяцями або й роками», – розповідає Олена Ковальчук, співробітниця «Офісу зниклих безвісти» у Дніпрі.
Найбільше зниклих безвісти – на територіях активних бойових дій та в тимчасово окупованих регіонах. Особливо складна ситуація у Запорізькій та Херсонській областях, де багато цивільних опинилися в ізоляції.
Державні механізми пошуку
Сьогодні в Україні працює кілька офіційних структур, які займаються пошуком зниклих безвісти. Національне інформаційне бюро при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій – це державний орган, який централізовано збирає інформацію про зниклих безвісти, полонених і загиблих.
«Ми формуємо єдину базу даних, куди надходить інформація від правоохоронних органів, військових, лікарень та родичів. Ця база дозволяє оперативно перевіряти інформацію та знаходити людей», – пояснює Володимир Петров, співробітник НІБ.
У лютому 2023 року був створений Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими. Він співпрацює з міжнародними організаціями, зокрема з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, щоб отримувати інформацію про українців у полоні.
Важливу роль відіграє і Національна поліція України, де працюють спеціальні підрозділи з розшуку зниклих осіб. Саме вони приймають первинні заяви від родичів та запускають механізм пошуку на державному рівні.
Громадські ініціативи та волонтери
Паралельно з державними структурами активно працюють громадські організації. Одна з найбільших – «Повернись живим», яка спеціалізується на пошуку військових. Волонтери збирають інформацію від побратимів, працюють у прифронтових зонах, допомагають ідентифікувати загиблих.
«Наші пошукові групи виїжджають на місця боїв, спілкуються з місцевими жителями, фіксують місця можливих поховань. Ця інформація потім передається відповідним службам для ексгумації та ідентифікації», – розповідає Марина Гришко, координаторка пошукових груп.
У Дніпрі та інших містах працюють «Офіси зниклих безвісти», де надають юридичну та психологічну підтримку родинам. Ці центри допомагають оформити документи, зібрати необхідну інформацію та підтримують контакт із родичами протягом усього процесу пошуку.
Міжнародна допомога та співпраця
Міжнародний комітет Червоного Хреста – ключова організація у пошуку зниклих безвісти під час збройних конфліктів. МКЧХ має доступ до окупованих територій і може передавати запити щодо зниклих осіб.
«Ми працюємо як нейтральний посередник між сторонами конфлікту. Наше завдання – встановити долю людини та повідомити про це родичів, незалежно від того, де перебуває ця людина», – пояснює представниця МКЧХ Ольга Савчук.
ООН та інші міжнародні організації також долучаються до пошуку зниклих українців. Вони надають технічну підтримку для ідентифікації останків, проводять навчання для українських фахівців та допомагають у документуванні воєнних злочинів.
Технології та методи ідентифікації
Сучасні технології значно розширили можливості пошуку та ідентифікації зниклих безвісти. ДНК-аналіз – один із найнадійніших методів, який дозволяє ідентифікувати загиблих навіть за мінімальними біологічними зразками.
«Ми створили банк ДНК родичів зниклих безвісти. Коли знаходять непізнані останки, їхній генетичний матеріал порівнюється з нашою базою. Це дозволяє встановити особу загиблого з точністю до 99,9%», – розповідає Олег Коваленко, судово-медичний експерт.
Використовуються також інші методи: дактилоскопія, одонтологічна експертиза (дослідження зубів), антропологічний аналіз. Часто саме комбінація цих методів дозволяє встановити особу загиблого.
Психологічна підтримка родин
Родини зниклих безвісти переживають особливо складний період невизначеності. Вони не можуть ані оплакати втрату, ані повноцінно продовжувати життя, перебуваючи в підвішеному стані.
«Невизначеність – найгірше, що може бути. Коли людина не знає, що сталося з її близьким, вона не може завершити процес горювання і рухатися далі», – пояснює Наталія Дорошенко, психологиня, яка працює з родинами зниклих безвісти.
У багатьох містах працюють групи підтримки, де родичі зниклих можуть поділитися своїм досвідом, отримати професійну допомогу та просто відчути, що вони не самі у своєму горі. Такі групи діють у Києві, Дніпрі, Львові, Одесі та інших містах.
Юридичні аспекти статусу зниклих безвісти
В Україні діє закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», який регулює питання, пов’язані з пошуком та обліком таких осіб. Цей закон дозволяє родичам отримувати соціальну підтримку від держави та вирішувати майнові питання.
«Родичі зниклих безвісти можуть звернутися до суду для отримання статусу особи, яка зникла безвісти за особливих обставин. Це дає право на соціальні виплати та допомогу», – пояснює адвокатка Ірина Федорчук.
Водночас існує чимало юридичних колізій, особливо коли йдеться про військових. Наприклад, для отримання статусу члена родини загиблого необхідно мати документальне підтвердження смерті, що часто неможливо в умовах війни.
Проблеми та перспективи
Однією з найбільших проблем залишається відсутність доступу до окупованих територій, де перебуває значна кількість зниклих безвісти. Російська сторона часто блокує гуманітарні місії та відмовляється надавати інформацію про українських громадян.
Складнощі виникають і з ідентифікацією загиблих. В умовах активних бойових дій не завжди є можливість оперативно вивезти тіла для експертизи, а з часом процес ідентифікації ускладнюється.
«Навіть після закінчення активної фази війни процес пошуку зниклих безвісти триватиме роками. Ми повинні бути готові до довготривалої та кропіткої роботи», – наголошує Ярослав Жилкін, координатор громадської організації «Повернення».
Незважаючи на всі труднощі, робота з пошуку зниклих безвісти триває щодня. Кожна знайдена людина – це перемога всієї системи, від волонтерів до міжнародних організацій. І головне – це надія для родин, які чекають на повернення своїх близьких.
