Злочини проти журналістів під час війни: статистика за час великої війни
За три з половиною роки повномасштабної війни Росія скоїла 841 злочин проти медіа та журналістів в Україні. Ця вражаюча цифра — не просто статистика. За кожним випадком стоять людські долі, зруйновані редакції та спроби знищити вільний голос українських медіа.
Як керівниця DniproNews.Today, я бачу, що ситуація в регіональній журналістиці особливо складна. Наші колеги працюють під постійною загрозою, часто без належного захисту та визнання. Дніпропетровщина, знаходячись близько до лінії фронту, стала одним із центрів випробувань для медійників.
Статистика злочинів
За даними Інституту масової інформації, серед найпоширеніших злочинів — фізична агресія проти журналістів, знищення редакцій та медіаінфраструктури, викрадення та вбивства працівників ЗМІ. Лише у 2023 році зафіксовано 187 таких випадків, тоді як 2024 рік вже перевищив цю цифру на 12%.
“Журналісти стали мішенню номер один для окупаційних сил у захоплених районах”, — розповідає Олена Варченко, медіаекспертка, яка документує злочини проти преси. “Насамперед росіяни намагаються встановити інформаційний контроль і змусити замовкнути незалежні голоси”.
Жахливою тенденцією стало цілеспрямоване полювання на представників медіа. За інформацією Національної спілки журналістів України, 53 працівники медіа загинули під час виконання професійних обов’язків від початку повномасштабного вторгнення. Понад 90 опинилися в полоні, де зазнають тортур та знущань.
Історії журналістів
Наші колеги з Маріуполя розповідають, що втратили все — не лише техніку та робочі місця, але й можливість працювати у професії. “Нам довелося почати з нуля в Дніпрі. Але найстрашніше — це відчуття, що тебе цілеспрямовано переслідують за те, що ти просто робиш свою роботу”, — ділиться Марина, журналістка, яка переїхала до нашого міста після окупації Маріуполя.
Дніпро став прихистком для багатьох редакцій зі сходу та півдня України. Тут ми створили своєрідний медіахаб, де підтримуємо колег і продовжуємо працювати. Міська влада надала приміщення для кількох евакуйованих редакцій у будівлі на проспекті Дмитра Яворницького.
Матеріальні втрати
Однак матеріальні втрати теж вражають. За оцінками Міністерства культури та інформаційної політики, збитки медіасектору перевищили 250 мільйонів доларів. Знищено понад 120 регіональних редакцій, пошкоджено телевежі в Києві, Харкові, Рівному та інших містах.
Ситуація на окупованих територіях
Особливо тривожною є ситуація на тимчасово окупованих територіях. “Там створена атмосфера тотального страху”, — говорить Сергій Томіленко, голова НСЖУ. “Місцевих журналістів змушують співпрацювати або переслідують. Багатьох вивезли в невідомому напрямку”.
У Херсоні, Мелітополі та Бердянську окупанти захопили телевежі та редакції газет, перетворивши їх на рупори пропаганди. Редактори та журналісти, які відмовилися співпрацювати, зазнали переслідувань. Деякі досі перебувають у полоні.
Ініціативи підтримки
Дніпропетровський прес-клуб, де я часто виступаю модераторкою дискусій, запровадив спеціальну програму підтримки постраждалих колег. Ми проводимо тренінги з безпеки, надаємо юридичні консультації та психологічну допомогу. Завдяки співпраці з міжнародними організаціями, такими як “Репортери без кордонів” та Комітет захисту журналістів, вдалося забезпечити колег захисним спорядженням.
Важливо розуміти, що напади на журналістів — це не просто злочини проти окремих людей. Це удар по праву суспільства на інформацію. Коли журналіст не може безпечно працювати, страждає вся демократична система.
Юридичні аспекти
“Кожен злочин проти медіа має бути задокументований і розслідуваний”, — наголошує Людмила Панкратова, юристка Інституту розвитку регіональної преси. “Це не лише питання справедливості для постраждалих, але й превентивний захід на майбутнє”.
Міжнародні організації визнають ситуацію критичною. ЮНЕСКО включила Україну до списку країн з найвищим рівнем небезпеки для журналістів. Представництво ООН в Україні регулярно проводить моніторинг і закликає до захисту працівників медіа.
На жаль, більшість злочинів залишаються безкарними. За даними Генеральної прокуратури, лише 14% випадків доходять до суду. Окупанти та їхнє керівництво мають понести відповідальність за системні напади на пресу, які є воєнними злочинами.
Документування злочинів
У Дніпрі ми створили архів свідчень постраждалих журналістів. Ці матеріали передаються до Міжнародного кримінального суду та стануть доказовою базою для майбутніх трибуналів.
Попри всі виклики, українські журналісти продовжують свою роботу. Ми адаптуємося, знаходимо нові формати і платформи. В умовах, коли традиційні медіа під ударом, зростає роль соціальних мереж та месенджерів.
Моя колега Олена зі зруйнованої редакції у Краматорську зараз працює фрілансеркою у Дніпрі. “Ми не можемо дозволити собі замовкнути”, — каже вона. “Якщо журналісти припинять роботу, інформаційний простір заповнить пропаганда”.
Висновки
Регіональна журналістика, яка завжди була недооціненою, сьогодні демонструє неймовірну стійкість. Місцеві видання часто стають єдиним джерелом достовірної інформації для громад, особливо в прифронтових районах.
Наш обов’язок — не лише інформувати, але й зберігати пам’ять про кожен злочин проти свободи слова. Це частина нашої спільної боротьби за демократичне майбутнє України.
Я вірю, що настане день, коли всі винні постануть перед судом. А поки що ми продовжуємо працювати — попри обстріли, погрози та втрати. Бо правда — наша найсильніша зброя.
