Із посиленням ракетних атак по Дніпру впродовж останніх місяців, станції метрополітену перетворилися на нічні прихистки для тисяч містян. Кожен вечір, близько 21-ї години, можна спостерігати, як люди різного віку з матрацами, ковдрами і рюкзаками спускаються під землю, щоб безпечно переночувати.
У середньому близько 4000-5000 дніпрян щоночі обирають метро як місце для сну. Цифри коливаються залежно від інтенсивності повітряних тривог та ракетних атак. За даними Дніпровської міської ради, в окремі “гарячі” ночі кількість людей сягала 7000-8000 осіб.
“Ми відкриваємо метро для ночівлі о 21:00 і закриваємо о 5:30 ранку. Цього графіку дотримуємось щодня, незалежно від ситуації”, — розповідає Андрій Павленко, директор КП “Дніпровський метрополітен”. — “Людям важливо мати стабільність і знати, що є безпечне місце, куди вони можуть прийти щовечора”.
На шести станціях метрополітену зараз облаштовані всі необхідні умови: встановлено додаткові туалети, забезпечено доступ до питної води, працюють точки Wi-Fi. На станціях “Вокзальна” та “Металургів” працюють цілодобові медпункти з чергуванням медиків.
Життя під землею: реалії і виклики
“Перші два тижні було надзвичайно складно, — розповідає Ольга Петренко, мешканка Дніпра, яка разом із 11-річною донькою і котом нічує в метро вже третій місяць. — Зараз уже призвичаїлися. У нас є своє місце на станції “Металургів”, сусіди вже як рідні. Головне — діти в безпеці”.
Метро в Дніпрі стало своєрідним підземним містечком зі своїми неписаними правилами. Люди дотримуються тиші після 23:00, поважають особистий простір сусідів, допомагають літнім людям розташуватися.
Марина Коваленко, волонтерка, яка організувала на станції “Центральна” куточок для дітей, зазначає: “Ми приносимо книжки, розвиваючі ігри, проводимо майстер-класи. Діти мають знати, що життя триває, навіть якщо ми змушені ночувати в метро”.
За даними опитування, проведеного соціологами Дніпровського національного університету, 78% людей, які регулярно ночують у метро, — це жінки з дітьми та літні люди. 65% опитаних зізналися, що страх перед обстрілами є головним мотиватором нічного перебування під землею.
“Мені 73 роки, живу на 9 поверсі, — ділиться Віктор Степанович, пенсіонер. — Квартира крайня, якщо влучить — шансів мало. Тому краще перестраховатись і переночувати тут. Організація на висоті, є все необхідне”.
Адаптація міської інфраструктури
Міська влада Дніпра оперативно відреагувала на зростаючі потреби мешканців. За словами Бориса Філатова, міського голови, на облаштування метро для ночівлі з міського бюджету виділено понад 8 мільйонів гривень.
“Ми встановили додаткові санітарні модулі, забезпечили станції питною водою, підсилили інтернет-мережу. Найголовніше — розширили простір для нічного перебування людей”, — підкреслив мер.
Дніпровський метрополітен, який налічує всього 6 станцій, є найкоротшим в Україні. Це створює додаткові виклики: простір обмежений, тому доводиться максимально ефективно використовувати наявні площі.
“Метро у Дніпрі будувалося як транспортна інфраструктура, а не як бомбосховище. Проте глибина залягання станцій — від 50 до 70 метрів — забезпечує надійний захист від більшості типів ракет”, — пояснює Олексій Захаров, інженер-будівельник та експерт з цивільного захисту.
Комунальні служби міста налагодили ефективне прибирання станцій вранці, щоб до початку руху поїздів метрополітен повернувся до звичного режиму роботи. Додатково організовано збір та вивіз сміття, регулярну дезінфекцію приміщень.
Спільнота і взаємодопомога
Дніпряни продемонстрували дивовижну здатність до самоорганізації. На кожній станції стихійно сформувалися ініціативні групи, які координують розміщення людей, допомагають новачкам орієнтуватися.
“У нас на “Вокзальній” є навіть графік чергування, — розповідає Сергій Деркач, який координує волонтерську ініціативу. — Хтось відповідає за тишу, хтось за чистоту, є “відповідальні” за дітей. Ми один одному допомагаємо з їжею, речами. Так легше пережити ці часи”.
Психологи підкреслюють важливість таких спільнот для збереження психічного здоров’я в умовах постійного стресу.
“Відчуття належності до спільноти, взаємопідтримка дозволяють людям легше долати травматичний досвід війни, — пояснює Тетяна Скрипник, клінічна психологиня, яка працює з мешканцями міста. — У метро люди знаходять не лише фізичну безпеку, але й психологічну підтримку”.
Особливо вражає адаптація дітей. Для багатьох із них метро стало частиною нової реальності. Вони швидко призвичаїлися до нічного ритму життя, знайшли друзів, створили власні ритуали.
“Моя шестирічна донька щовечора бере з собою одну й ту саму іграшку — плюшевого ведмедика, — ділиться Наталя Кравченко. — Каже, що ведмедик також боїться обстрілів і потребує захисту. Діти дивовижно пристосовуються”.
Виклики і перспективи
Незважаючи на налагоджену систему, проблеми залишаються. Найбільше скарг стосується вентиляції, яка не розрахована на таку кількість людей, особливо в літню спеку.
“Ми посилили системи вентиляції, але це складно технічно, — визнає Андрій Павленко. — Працюємо над вирішенням, шукаємо оптимальні варіанти”.
Актуальним залишається питання розширення простору. Міська влада розглядає можливість використання технічних приміщень метрополітену для розміщення додаткових місць для ночівлі.
“Ми розуміємо, що це довготривала ситуація, тому плануємо адаптувати інфраструктуру відповідно. Розглядаємо можливість встановлення двоярусних ліжок у деяких зонах, облаштування додаткових санітарних модулів”, — зазначив заступник міського голови Михайло Лисенко.
Життя в метро — це вимушена реальність для багатьох дніпрян. Незважаючи на складнощі, люди демонструють неймовірну стійкість, взаємопідтримку та силу духу.
“Ми не просто виживаємо, ми продовжуємо жити, — підсумовує Ольга, волонтерка зі станції “Металургів”. — Діти малюють, дорослі читають книжки, літні люди обмінюються рецептами. Так, ми ночуємо під землею, але наш дух незламний. І це головне”.
Життя в метрополітені Дніпра — яскравий приклад того, як українці пристосовуються до найскладніших обставин, зберігаючи людяність та взаємну підтримку.
