Вже понад два з половиною роки Дніпропетровщина живе в умовах війни. Як місцевий журналіст, я щодня спостерігаю, як змінюється ситуація в регіоні — від Дніпра до прикордонних районів. Останні місяці 2024 року принесли нові виклики та зміни, які відчувають усі мешканці області.
Минулого тижня я проїхав від Нікополя до Покрова — двох міст, які регулярно потрапляють під удари. Картина, яку я побачив, говорить сама за себе: пошкоджені будинки, розбиті дороги, але водночас неймовірна стійкість місцевих жителів.
“Ми вже звикли жити під обстрілами. Спочатку було страшно, тепер — просто важко”, — ділиться Олена Коваленко, 43-річна вчителька з Нікополя. Її будинок частково пошкоджений, але вона категорично відмовляється переїжджати.
За даними обласної військової адміністрації, за останні три місяці на території Дніпропетровщини зафіксовано понад 200 обстрілів. Найбільше страждають Нікопольський та Криворізький райони.
Безпековий ландшафт: нові виклики
“Головна проблема — це непередбачуваність ворога”, — пояснює Максим Дорошенко, офіцер ЗСУ, з яким ми зустрілися у Дніпрі. “Тактика змінюється: раніше били переважно по інфраструктурі, тепер все частіше — по житлових кварталах”.
На своїй “Ниві” я проїхав кілька блокпостів, спілкуючись із військовими. Усі говорять про одне: інтенсивність обстрілів у регіоні зросла на 30% порівняно з початком року.
Особливо непокоїть ситуація з енергетикою. Минулого місяця під час поїздки до Кам’янського я на власні очі бачив наслідки удару по електропідстанції. Місто кілька днів жило з перебоями електропостачання.
“Готуємось до зими як ніколи раніше”, — розповідає Сергій Лисак, голова Дніпропетровської ОВА. “У кожному районі обладнані Пункти Незламності, запасено генератори, паливо та все необхідне”.
Економіка прифронтового регіону: адаптація триває
Попри всі складнощі, економіка Дніпропетровщини продовжує функціонувати. На проспекті Дмитра Яворницького у Дніпрі ще рік тому можна було побачити закриті магазини. Зараз ситуація поліпшилась — відкриваються нові заклади, а деякі бізнеси навіть розширюються.
“Ми перенесли виробництво з прикордонної зони до Дніпра ще в 2022-му, а зараз розширили штат до 40 працівників”, — розповідає Андрій Мельник, власник швейного підприємства. Його фабрика на вулиці Робочій тепер шиє військову форму та спорядження.
За статистикою обласної адміністрації, у 2024 році близько 15% підприємств повністю відновили довоєнні обсяги виробництва. Утім, ситуація значно різниться залежно від району.
У Кривому Розі відновлює роботу металургійний комбінат, забезпечуючи робочі місця для тисяч мешканців. Але в Нікополі та Марганці багато підприємств досі простоюють.
Транспортна мережа: реалії прифронтового регіону
Транспортна система області працює з перебоями. Постійні повітряні тривоги ускладнюють рух громадського транспорту. З власного досвіду знаю: поїздка з Дніпра до Кривого Рогу, яка раніше займала дві години, тепер може розтягнутися на півдня через блокпости та об’їзди пошкоджених ділянок доріг.
“Дороги — наша постійна головна біль”, — каже Віталій Петренко, водій маршрутки №101 у Дніпрі. “Латаємо ями після обстрілів, але за тиждень з’являються нові”.
Особливо складна ситуація на трасі Н-23, яка сполучає Дніпро з Нікополем. На власні очі бачив кратери від вибухів біля села Червоногригорівка, які комунальники не встигають ремонтувати.
Волонтерський рух: нове дихання
Волонтерський рух на Дніпропетровщині набув нових форм. На Староказацькій вулиці у Дніпрі щовихідних працює “Волонтерська майстерня”, де плетуть маскувальні сітки. Там я зустрів Марію Ковальчук, 62-річну пенсіонерку, яка приходить туди щодня.
“Це моя терапія. Поки плету сітку, не думаю про обстріли”, — каже жінка.
За останні місяці з’явилося більше вузькоспеціалізованих волонтерських ініціатив. Наприклад, у Кривому Розі група інженерів створює модифіковані дрони для військових, а в Кам’янському працює центр реабілітації поранених бійців.
“Зараз волонтерство стало більш системним. Менше хаосу, більше спеціалізації”, — пояснює Олександр Чернишов, координатор волонтерського центру “Дніпро допомагає”.
Гуманітарні виклики: шукаємо баланс
Один із найболючіших аспектів — гуманітарна ситуація. У селищі Покровське на околиці Дніпра живуть понад 3000 переселенців. Умови далекі від ідеальних, але місцева влада та волонтери роблять все можливе.
“Найбільша потреба зараз — підготовка до зими”, — розповідає Тетяна Бойко, волонтерка фонду “Відродження Дніпра”. “Збираємо теплі речі, утеплюємо приміщення. На вулиці Глінки відкрили новий пункт прийому допомоги”.
Особливо вразливими залишаються мешканці прикордонних районів. Минулого місяця я був у Великій Костромці Криворізького району — село регулярно потрапляє під обстріли, але більшість місцевих відмовляються евакуюватися.
“Куди я поїду? Тут мій дім, тут могили батьків”, — такі слова я чую від літніх людей найчастіше.
Адаптація триває: жити, попри все
Незважаючи на всі виклики, життя на Дніпропетровщині триває. У парку Шевченка у Дніпрі знову грають діти, хоч і менше, ніж раніше. Працюють школи — частково дистанційно, частково очно. На Набережній вечорами можна побачити пари закоханих, попри комендантську годину.
“Ми навчились цінувати прості моменти. Зустріч із друзями, кава на Європейській площі — це тепер особлива радість”, — ділиться Катерина Шевченко, студентка ДНУ імені Олеся Гончара.
Регіон продовжує адаптуватися до нових реалій. Кожен виклик зустрічаємо з гідністю, кожну перемогу — з вдячністю. Це не просто слова — це те, що я спостерігаю щодня, подорожуючи нашою областю від Дніпра до Апостолового, від Кривого Рогу до Павлограда.
І попри все, найголовніше, що я відчуваю всюди — це віра в перемогу. Навіть у найскладніших умовах дніпропетровці зберігають оптимізм і готовність працювати заради майбутнього.
Війна на Дніпропетровщині триває, але так само триває і наше життя — інше, змінене, але сповнене надії.
