Оборонні бої ЗСУ Дніпропетровщина: як піхота тримає оборону в степах
Степи Дніпропетровщини. Місце, де зараз розгортаються одні з найзапекліших боїв східного фронту. Вже третій тиждень наші бійці стримують наступальні дії ворога, який намагається просунутись у напрямку Покровська. Вчора мені вдалося поспілкуватися з бійцями 108-ї бригади, які тримають позиції біля Времівки.
Початок шляху
Ранок починається з повідомлення від комбата з позивним “Яструб”. “Олексію, якщо хочеш побачити реальну піхотну війну – приїжджай. Тільки бронежилет не забудь“. Їду без вагань, хоча дружина переживає щоразу, коли я вирушаю на “нульовку”.
Дорогою до позицій зустрічаю евакуаційні машини. Медик з позивним “Аптека” каже, що найважче – витягувати поранених з-під обстрілу.
“Росіяни використовують свою тактику: спершу артилерія “перемелює” наші позиції, потім закидають дронами, а вже потім піхота йде. Але наші хлопці тримаються“, – розповідає він, затягуючись цигаркою.
На опорному пункті
Прибуваємо на опорний пункт, замаскований у невеликій лісосмузі. Командир взводу Максим, колишній IT-спеціаліст з Дніпра, проводить нас до бліндажа.
“До війни я код писав, а тепер пишу історію”, – сміється він. Але очі серйозні, втомлені. Каже, що за останні дні відбили три штурми.
У бліндажі затишно – наскільки це можливо в польових умовах. Хлопці облаштували невеличку піч, поставили рацію. На стіні – карта з позначками та фото рідних. Стелю підпирають балки з дерев, що колись росли на цих полях.
“Найскладніше – не сама атака, а очікування. Ти знаєш, що вони прийдуть, але не знаєш коли. Слухаєш кожен шурхіт“, – ділиться 24-річний Олег з Кам’янського, показуючи на свій планшет з тепловізором.
Раптом гучний вибух змушує всіх пригнутися. “120-ка прилетіла”, – спокійно констатує командир. Бійці миттєво розходяться по позиціях.
В епіцентрі бою
Спостерігаю, як працює розрахунок кулемета. Андрій, вчитель фізкультури зі Слобожанського, вправно перевіряє боєкомплект. “У нас тут своя фізкультура, – підморгує він. – Біг з перешкодами та силові вправи з ящиками від боєприпасів”.
По рації повідомляють про рух ворожої групи. Командир дає наказ приготуватися. Я опиняюсь у самому епіцентрі піхотного бою.
Російська піхота просувається полем. Видно силуети, що перебігають від однієї воронки до іншої. Наші відкривають вогонь. Постріли з кулеметів, автоматів, і весь повітряний простір наповнюється свистом куль.
“Безпілотник! Всім в укриття!” – кричить спостерігач. Секунди на реакцію, і вже чути характерне дзижчання. Ворожі FPV-дрони полюють за нашими позиціями.
Артилерія відпрацьовує по ворожих групах, і російська піхота відступає. Але це ненадовго. “Вони перегрупуються і знову підуть”, – пояснює мені сержант Віталій.
Тактика і повсякденність
Коли настає відносне затишшя, спілкуємося з бійцями. Вони показують свою зброю, розповідають про тактику. Від Тараса, снайпера з Нікополя, дізнаюся, що ворог тепер часто використовує димові завіси.
“Вони пускають дим і під його прикриттям намагаються підійти ближче. Але в нас є тепловізори. Від них не сховаєшся”, – розповідає він, протираючи приціл свого снайперського гвинтовця.
За два кілометри від нас – інша позиція нашої бригади. По рації передають, що там знову почався бій. “У них там степ відкритий, важче тримати оборону”, – зітхає командир.
Вечір на позиціях
Вечоріє. Сутінки – найнебезпечніший час. Ворог часто атакує саме в цей період. Бійці підвищують пильність, перевіряють зброю.
На позиції привезли гарячий борщ та кашу. Медовий запах домашньої їжі дивно контрастує з пороховим димом та гуркотом артилерії.
Максим показує мені фотографію своєї доньки: “Їй п’ять. Каже, що тато на роботі. Так і є – захищаю її майбутнє“.
З настанням темряви активізуються дрони-камікадзе. Небо розрізають спалахи від пострілів, а десь далеко на горизонті видно пожежу – горить підбита ворожа техніка.
Значення оборони
Бійці розуміють значення своєї місії. “Ми тримаємо цей рубіж, щоб ворог не просунувся до важливих населених пунктів. За нами – Синельникове, Павлоград, Дніпро“, – пояснює командир.
Вранці, коли я збираюся повертатися, отримуємо повідомлення про ще одну відбиту атаку на сусідню позицію. Хлопці втомлені, але в очах – рішучість.
“Передай дніпрянам, що ми тримаємо оборону. Не підведемо”, – каже на прощання Максим.
Післямова
Їдучи назад до міста, розумію: те, що відбувається в степах Дніпропетровщини – це справжня піхотна війна. Без красивих слів та яскравих репортажів. Просто щоденна важка робота наших захисників, які не дають ворогу просунутися вглиб нашої землі.
І коли ми з вами спокійно п’ємо каву в центрі Дніпра, пам’ятаймо про тих, хто зараз лежить в окопах під артилерійськими обстрілами, тримаючи щит, що захищає наше місто.
