Нестача піхоти Дніпро: що це означає для української армії

Олексій Марченко
Автор:
Олексій Марченко - Журналіст-репортер локальних новин
5 хв читання

Прогулявшись Набережною Дніпра минулого вечора, зустрів Максима – свого колишнього однокурсника з журфаку, який щойно повернувся з фронту на ротацію. Розмова швидко перейшла від спогадів студентських років до суворої реальності.

“Олексію, в нас катастрофічно не вистачає піхоти,” – сказав він, дивлячись на річку. “На позиціях тримаємось, але людей просто немає.”

Ця проблема зараз на вустах у всьому Дніпрі. Від військкомату на Центральній до військових госпіталів на Перемозі – скрізь чути про нестачу піхотинців. За останні тижні я поспілкувався з кількома десятками військових, волонтерів та представників територіальних центрів комплектування, щоб зрозуміти, наскільки серйозна ситуація.

Ситуація на фронті

Командир взводу 93-ї бригади “Холодний Яр” Андрій К. поділився своїм баченням: “Маємо більше техніки, ніж можемо забезпечити екіпажами. Артилерія працює, але утримувати відвойовані позиції немає кому. Піхота – це основа, без неї найкраща техніка просто стоятиме.”

За даними військового експерта Олега Жданова, з яким ми зустрілись у Центральній міській бібліотеці, де проходив відкритий брифінг, зараз бойові бригади укомплектовані на 60-75% від штатної чисельності. Найбільший некомплект спостерігається саме в піхотних підрозділах.

“Технікою ми не поступаємось, особливо завдяки поставкам від партнерів. Але піхота – це те, що ніхто за нас не зробить,” – наголосив експерт.

Дніпро на передовій тилу

У Дніпрі, який став потужним тиловим центром, проблема відчувається особливо гостро. Волонтер із центру допомоги військовим на проспекті Яворницького Ірина Петренко щодня зустрічає родини військових.

“Хлопці на передовій витримують нелюдське навантаження. Коли в підрозділі замість 20 бійців воює 10, це подвійне навантаження на кожного. Вони тримаються з останніх сил, і багато хто не має можливості вийти на відпочинок.”

Свідчення з госпіталю

У місцевому госпіталі на Космічній, де я провів кілька годин, спілкуючись із пораненими, картина підтверджується. Старший лейтенант Віталій, який відновлюється після поранення під Авдіївкою, розповів: “Найбільша проблема – не техніка, не боєприпаси, а саме люди. Коли тримаєш ділянку фронту із втричі меншою кількістю бійців, ніж потрібно, це виснажує морально навіть більше, ніж фізично.”

Виміри проблеми

Проблема має кілька вимірів. Перший – це суто кількісний дефіцит. За оцінками військових експертів, армії потрібно поповнення мінімум у 100-150 тисяч бійців. Другий – якісний. Необхідне не просто “гарматне м’ясо”, а підготовлені воїни.

“Ми зараз активно працюємо над збільшенням темпів підготовки,” – розповів мені Сергій Л., інструктор навчального центру поблизу Дніпра. “Але є межа, нижче якої опускатися не можна. Непідготовлений солдат – це втрачений солдат.”

Дніпро як місто, що знаходиться відносно близько до лінії фронту, відчуває цю проблему безпосередньо. На вулиці Робочій та в мікрорайоні Тополя військові вантажівки стали звичним явищем. І майже щодня хтось із мешканців нашого будинку на Перемозі отримує повістку.

Міський голова Борис Філатов на останній сесії міської ради повідомив, що місто готове надати додаткову підтримку для центрів підготовки військових. “Дніпро робив і робитиме все можливе для посилення нашої армії. Але потрібне системне вирішення питання на державному рівні,” – наголосив він.

Шляхи вирішення

Як змінити ситуацію? Військовий аналітик Михайло Самусь, з яким ми зустрілися на конференції з питань безпеки у готелі “Менора”, вважає, що потрібен комплексний підхід: “По-перше, вдосконалити систему мобілізації. По-друге, посилити мотивацію через соціальні гарантії та фінансове забезпечення. По-третє, оптимізувати навчання, щоб якомога швидше готувати якісних бійців.”

Голоси дніпрян

Я поговорив із кількома дніпрянами, які нещодавно отримали повістки. Настрої різні – від рішучості захищати країну до природних людських страхів.

“Боюся? Звісно. Але якщо не я, то хто?” – сказав мені Віталій, 34-річний працівник металургійного заводу з Індустріального району, якого зустрів біля військкомату.

Тетяна, дружина мобілізованого, яка працює в школі №126 на житловому масиві Перемога, розповіла: “Чоловік пішов добровольцем ще минулого року. Зараз він командир відділення. Каже, що найважче – це коли люди вибувають, а заміни немає.”

Суспільний виклик

Нестача піхоти – це не просто військова проблема. Це виклик для всього суспільства. І Дніпро, який завжди був містом сильних людей, зараз як ніколи потребує цієї сили.

Якщо ви бажаєте допомогти вирішити проблему, існує кілька шляхів. Перший – це, звичайно, військова служба. Другий – волонтерство та допомога родинам військових. Третій – поширення правдивої інформації та протидія паніці та дезінформації.

“Ми всі зараз на фронті. Просто хтось тримає зброю, а хтось – економіку і тил,” – підсумував наш розмову Максим, дивлячись на вечірні вогні Дніпра.

Від міцності нашого тилу, від готовності кожного дніпрянина і кожного українця взяти на себе частину відповідальності залежить, як швидко ми зможемо подолати цей виклик. І Дніпро, як завжди, буде в авангарді цієї боротьби.

Поділитися цією статтею
Журналіст-репортер локальних новин
Стежити:
Олексій — журналіст із Дніпра, який знає місто не за картою, а з вулиць. Народився і виріс на житловому масиві Перемога, навчався на факультеті журналістики в ДНУ ім. Олеся Гончара. З юності активно писав для місцевих видань, брав участь у ініціативах з розвитку районної преси. Його тексти — це поєднання репортажної точності та людяного тону. Олексій щодня у центрі подій: від візитів мера до запуску нової трамвайної лінії, від волонтерських ініціатив до історій звичайних мешканців.
Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *