Масована атака на Дніпропетровщині: коли війна приходить до твого дому
Прокидаюсь о 5 ранку від вибухів. Телефон розривається від повідомлень: “Ти в порядку?“, “Де ти?” Так розпочинається день багатьох дніпрян після вчорашнього масованого обстрілу області. Як журналіст, я звик бути в епіцентрі подій, але коли трагедія торкається твого міста, все стає надто особистим.
Наслідки ворожої атаки
За офіційними даними Дніпропетровської ОВА, внаслідок ворожої атаки загинуло 5 людей, ще 27 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Найбільше постраждав Дніпровський район, де ракета влучила в житловий будинок на вулиці Набережній Перемоги.
“Я якраз збирався на роботу, коли почув гуркіт. Спочатку думав — грім. За секунду все здригнулося, а з вікон посипалося скло”, — розповідає Сергій Петренко, мешканець сусіднього будинку.
Рятувальні операції
На місці трагедії працює понад 50 рятувальників ДСНС. Розбирають завали, шукають людей. Поруч — швидкі, поліція та волонтери, які допомагають евакуйованим. Хтось розносить воду та їжу, хтось пропонує тимчасовий прихисток.
Дмитро Лісний, командир рятувального підрозділу, працює без перерви вже понад 12 годин: “Найскладніше — це розуміти, що під завалами можуть бути люди, і кожна хвилина дорогоцінна. Ми знаємо своє місто, знаємо ці будинки, тому працюємо максимально ефективно”.
Медична допомога
У лікарні ім. Мечникова розгорнуто додаткові операційні. Головний лікар Сергій Риженко коротко коментує ситуацію: “Маємо 15 постраждалих, троє у критичному стані. Всі отримують необхідну допомогу. Нам не вперше працювати в таких умовах”.
Пошкодження інфраструктури
У Дніпрі пошкоджено три об’єкти критичної інфраструктури, через що частина Соборного району та житлового масиву Перемога залишилися без світла та води. Як повідомляє ДТЕК, аварійні бригади вже працюють над відновленням постачання.
Міський голова Дніпра повідомив про запуск “гарячої лінії” для постраждалих та родичів загиблих. За його словами, всім, хто втратив житло, буде надано тимчасовий прихисток у гуртожитках та готелях міста.
Особисті враження
“Я виріс на Перемозі, знаю кожен двір. Сьогодні, коли проходжу знайомими вулицями і бачу зруйновані будинки, розумію, що ця війна не просто десь там на сході — вона тут, у нашому місті”, — ділюся думками з колегою, поки ми фіксуємо наслідки обстрілу.
Масштаби руйнувань
Понад 30 багатоповерхівок отримали пошкодження різного ступеня — від вибитих вікон до зруйнованих квартир. На вулиці Мандриківській, 147 повністю знищено три поверхи. Мешканка будинку, Олена Ковальчук, стоїть біля входу, стискаючи в руках документи і маленьку сумку: “Встигла взяти лише найнеобхідніше. 40 років прожила в цій квартирі, а тепер… Куди йти?“
Гуманітарна допомога
У школі №5 на житловому масиві Перемога-6 організовано пункт допомоги. Сотні людей приносять одяг, їжу, засоби гігієни. Наталя, волонтерка: “Дніпро завжди був таким — згуртованим у біді. Коли ми відкрили пункт о 9 ранку, черга людей, які хотіли допомогти, була вже до самої дороги”.
Історії постраждалих
Особливо вражає історія родини Коваленків. Їхня квартира зруйнована вщент, але вони дивом вижили, бо поїхали на вихідні до бабусі в Новомосковськ. “У мене досі тремтять руки, коли дивлюся на фотографії нашого будинку. Там, де була наша спальня, зараз просто діра”, — каже Марина Коваленко, тримаючи на руках трирічного сина.
Офіційна реакція
Обласна влада оголосила 21 вересня днем жалоби в регіоні. У всіх храмах пройдуть панахиди за загиблими.
За даними правоохоронців, слідчі СБУ відкрили кримінальне провадження за фактом воєнного злочину. Збираються докази для міжнародного трибуналу.
Життя після обстрілу
Життя в Дніпрі поступово повертається в колію, але це вже інша колія. На вулицях менше людей, в маршрутках — тиша, переривана спалахами розмов про обстріл. Місто заклякло в напруженому очікуванні.
“Ми сильні, ми справимося“, — говорить мені літній чоловік, який прийшов здавати кров для постраждалих. І в цих простих словах — вся суть Дніпра: міста, яке вміє тримати удар і підтримувати своїх.
А я повертаюся в редакцію писати цей матеріал, знаючи, що завтра знову виїду на місце трагедії — бо це моє місто, і моя робота розповідати його історію. Навіть таку болючу.
