Футбольні тижні, що ставлять питання: чи є життя після єврокубків?
Минулого тижня наші клуби пережили не найкращі часи в європейських змаганнях. Сідаю за цей текст із важким серцем. Коли бачиш, як “Динамо” програє “Шахтарю”, “Полісся” на межі вильоту, а виступи в єврокубках перетворюються на випробування нервів – розумієш, що український футбол переживає не найкращі часи.
Ситуація в клубах
Почнемо з “Динамо”. Команда, яка мала б бути флагманом українського футболу, знову розчарувала. Матч проти “Шахтаря” на НСК “Олімпійський” показав усі проблеми київського клубу. Відсутність стабільності, проблеми з реалізацією, тактичні провали – все це призвело до чергової поразки. Пам’ятаю, як у студентські роки ми з друзями не пропускали жодного матчу киян на євроарені. Тоді була віра в команду. Зараз же, спостерігаючи за грою “біло-синіх”, часто ловлю себе на думці: “А чи є план у тренерського штабу?”
“Шахтар” виглядає трохи краще, але й там не все гладко. Так, “гірники” перемогли “Динамо” в принциповому протистоянні, але в Лізі Чемпіонів команда Пушкарьова часто виглядає розгублено. Пам’ятаю, як восени проїжджав повз “Металіст” у Харкові – колишню домашню арену “Шахтаря”. Стадіон, що бачив перемоги над “Барселоною” та “Ромою”, зараз стоїть порожній. Символічно, правда? Наші клуби ніби загубилися між минулою славою та невизначеним майбутнім.
Окремо хочу згадати “Полісся”. Житомирський клуб, який став відкриттям сезону, зараз за крок від вильоту з європейських змагань. Після вдалого старту команда ніби втратила впевненість. Мені телефонував знайомий із Житомира, каже: “Олексію, у місті всі живуть футболом, вперше за стільки років. Навіть бабусі на лавках обговорюють тактичні схеми”. І тим болючіше бачити, як команда втрачає шанси на продовження європейської кампанії.
Причини проблем
А тепер подумаймо – чому так відбувається? Війна, звісно, вплинула на всі сфери життя, включно з футболом. Матчі без глядачів, постійні переїзди, психологічний тиск – все це не додає впевненості гравцям. Але проблеми почалися значно раніше.
На мою думку, головна біда – відсутність системного підходу до розвитку футболу. Згадую свої репортажі з дитячих турнірів на Мандриківській у Дніпрі. Скільки талановитих хлопців я там бачив! Але де вони зараз? Одиниці доходять до професійного рівня.
Розмовляв нещодавно з Віктором Петровичем, дитячим тренером із Придніпровська. Працює з дітьми вже 30 років. Каже: “Олексію, талантів менше не стало. Але системи, яка б їх вирощувала, немає. Раніше був чіткий шлях: ДЮСШ – дубль – основа. Зараз все тримається на ентузіастах”.
І це правда. Більшість клубів економлять на академіях, віддаючи перевагу купівлі легіонерів сумнівної якості. “Динамо” та “Шахтар”, звісно, мають сильні школи, але й там є проблеми з інтеграцією молоді в основний склад.
Ще одна проблема – відсутність конкуренції в чемпіонаті України. Роками “Динамо” та “Шахтар” розігрували між собою золоті медалі, а інші команди боролися за “бронзу”. Яка в такому випадку мотивація у середняків чемпіонату? Про який прогрес може йти мова?
Згадую свою розмову з президентом одного з клубів Першої ліги (не буду називати імен). Він прямо сказав: “Навіщо нам виходити в УПЛ? Там ми будемо постійно програвати лідерам, глядачі перестануть ходити на стадіон, а витрати значно зростуть”.
І це системна проблема. Потрібно створювати умови, за яких клуби будуть зацікавлені розвиватися, а не просто виживати.
Шляхи вирішення
Що ж робити? На мою думку, потрібно зосередитися на кількох ключових напрямках.
По-перше, розвиток інфраструктури. Не лише будівництво стадіонів, а й створення тренувальних баз, майданчиків для дітей. Проїхавши по Дніпру, можна побачити, що в багатьох дворах футбольні майданчики в жахливому стані. А ведь саме там починається шлях майбутніх зірок.
По-друге, підтримка дитячого та юнацького футболу. Потрібно створювати умови, за яких тренери будуть зацікавлені в якісній роботі, а не в “перемогах будь-якою ціною” на дитячих турнірах.
По-третє, реформа чемпіонату. Можливо, варто подумати про новий формат змагань, який би підвищив конкуренцію та привабливість для глядачів.
І найголовніше – повернення вболівальників на стадіони після війни. Футбол без фанатів – це не те видовище, яке здатне надихати гравців на подвиги.
Заключні думки
Що ж до наших клубів у єврокубках, то, попри всі проблеми, хочеться вірити в краще. Пригадую останній матч “Дніпра” в Лізі Європи кілька років тому. Вийшов зі стадіону на проспект Гагаріна, а там тисячі людей співають, радіють, обіймаються. Заради таких моментів і існує футбол.
Тому, попри всі розчарування від виступів “Динамо”, “Шахтаря” та “Полісся”, не варто опускати руки. Український футбол переживав і не такі кризи. Головне – зробити правильні висновки та почати системні зміни.
А поки що будемо вболівати за наші команди, якими б не були їхні результати. Бо справжній вболівальник залишається з командою і в радості, і в горі.
