Атаки на Нікопольщині: постраждали жителі та будівлі
Вчорашній вечір для жителів Нікопольщини та інших районів області знову став нагадуванням про те, наскільки близько біда. Російські війська за добу провели понад 40 атак на чотири райони Дніпропетровської області. Використовували все, що мали під рукою: артилерію, безпілотники, авіабомби. Про це увечері 18 березня повідомив голова обласної військової адміністрації Олександр Ганжа.
Найбільше дісталося Нікопольському району
Окрім районного центру, під ударами опинилися Марганецька, Покровська та Червоногригорівська громади. Дві жінки віком 48 та 66 років отримали поранення. Обидві вже отримують медичну допомогу. Масштаби руйнувань також вражають: пошкоджені підприємства, готель, шість приватних будинків.
Коли їдеш цими районами, розумієш, що кожен такий обстріл – це не просто цифри у зведеннях. За кожним пошкодженим будинком стоїть чиясь доля. Хтось втратив дах над головою, хтось – місце роботи. А ті дві жінки могли просто йти до магазину чи повертатися додому.
Синельниківський район теж не оминули
Покровська громада зазнала особливо відчутних втрат. Два будинки зруйновані повністю, ще сім отримали пошкодження різного ступеня. Люди залишилися без домівок, їм доведеться шукати тимчасовий притулок у родичів чи у пунктах незламності.
У Криворізькому районі
російські військові атакували Зеленодольську громаду. Там постраждали магазин та автомобіль. Здається, дрібниці порівняно з людськими життями, але для власників цього бізнесу – це джерело доходу для сім’ї. А авто для багатьох у сільській місцевості – єдиний спосіб дістатися до лікаря чи на роботу.
У Дніпровському районі
удар прийшовся на Миколаївську громаду. Там пошкодили літню кухню. Можливо, комусь це здається незначною втратою, але для сільських жителів літня кухня – важлива частина господарства, особливо влітку.
Арсенал терору проти цивільних
Російські війська використовують проти цивільних мешканців увесь свій арсенал. Ударні безпілотники, ракети, керовані авіаційні бомби, системи залпового вогню – список довгий. І всі ці “іграшки” спрямовані на звичайні українські міста та села. На людей, які просто хочуть жити спокійно на своїй землі.
Така ситуація повторюється по всій Україні щодня. Наша область, на жаль, не виняток. Перебуваючи близько до фронту, ми відчуваємо на собі всю жорстокість цієї війни. Дніпропетровщина стала своєрідним щитом для решти України, але ціна цього захисту вимірюється людськими життями та зруйнованими домівками.
Воєнні злочини та міжнародна оцінка
Українська влада та міжнародні організації давно кваліфікують такі обстріли як воєнні злочини. Експерти наголошують, що ці атаки мають цілеспрямований характер. Це не “випадкові влучання”, як намагаються представити російські пропагандисти. Це свідомий терор проти цивільного населення.
Обстріли систем життєзабезпечення
Особливо цинічними виглядають обстріли систем життєзабезпечення. Коли атакують електростанції, водопровідні системи, лікарні, школи – це спроба позбавити людей базових умов для існування. Зимою без тепла, без світла, без води – така тактика нагадує середньовічну облогу. Міжнародні експерти називають це ознаками геноциду.
Лікарні, школи, дитячі садочки – об’єкти, які мали б бути недоторканими навіть під час війни. Але російська армія систематично їх знищує по всій Україні. Кожен такий удар – це заява: ми хочемо позбавити вас майбутнього. Адже що таке зруйнована школа? Це діти без освіти. Зруйнована лікарня – люди без медичної допомоги.
Заперечення очевидного
Керівництво Росії продовжує заперечувати очевидне. Вони стверджують, що їхня армія не завдає цілеспрямованих ударів по цивільних об’єктів. Але коли бачиш зруйнований дитячий садок чи пошкоджений житловий будинок у Нікополі – слова про “випадковість” звучать особливо абсурдно.
Життя на прифронтових територіях
Мешканці прифронтових районів вже навчилися жити в цій реальності. Вони знають, де найближче укриття, як поводитися під час обстрілу, куди звертатися за допомогою. Але звикнути до постійної загрози неможливо. Кожен сигнал тривоги – це стрес, страх за близьких, невизначеність.
Попри все, люди продовжують жити, працювати, відбудовувати зруйноване. Вже наступного дня після обстрілу комунальники латають дірки в дахах, склярі міняють побите скло, будівельники беруться за ремонт. Це наша відповідь ворогу: ми не здамося, ми не зламаємося.
Дві поранені жінки з Нікопольщини – це не просто статистика. Це чиїсь мами, бабусі, сусідки. Вони зараз у лікарні, але обов’язково повернуться додому. Бо це їхня земля, їхні домівки, їхнє життя. І жодні російські ракети не змусять їх відмовитися від цього.
