Проблема нестачі піхотних підрозділів
Ворог не спить. Ця думка часто спадає мені на думку, коли працюю над репортажами з прикордонних районів Дніпропетровщини. Вчора знову повернувся з Нікопольського району, де ситуація залишається напруженою через регулярні обстріли. Але поза гучними заголовками є тиха проблема, про яку говорять між собою військові та місцеві: катастрофічна нестача піхотних підрозділів.
“Дрони і далекобійні системи – це добре, але без людей на землі територію не втримаєш”, – каже мені Андрій, командир взводу одного з підрозділів, що тримає оборону біля Марганця. Ми сидимо в імпровізованому бліндажі, п’ємо каву з термоса. За чотири години до нашої розмови неподалік прилетів ворожий снаряд.
Проблема стає очевиднішою, коли проїжджаєш вздовж укріплень. Оборонні споруди є, але людей для їх повноцінного використання катастрофічно бракує. На деяких ділянках відстань між постами сягає кілометрів, хоча стратегічно вони мали б розташовуватися значно щільніше.
“Ми будуємо лінії укріплень, але хто в них сидітиме?” – запитує риторично Валентин Резніченко, фермер з околиць Нікополя, який допомагає з технікою для будівництва укріплень. Його землі зараз частково використовують для оборонних споруд. “Один боєць на двісті метрів укріплень – це не оборона, це умовність”.
Офіційна позиція
У штабі територіальної оборони Дніпропетровської області ситуацію коментують обережно. “Ресурси розподіляються відповідно до пріоритетності напрямків”, – пояснює офіцер, який побажав залишитися неназваним. Але в неофіційних розмовах визнають – ситуація складна.
Проблема комплексна і має кілька рівнів. По-перше, наявні піхотні підрозділи несуть втрати і потребують відновлення. По-друге, нових формувань створюється недостатньо. По-третє, багато мобілізованих спрямовуються в інші роди військ.
Микола, демобілізований після поранення під Херсоном, працює тепер у волонтерському центрі на проспекті Поля. “Коли я служив у 2022-му, у нас був повний комплект бійців. Зараз хлопці кажуть, що в ротах некомплект до 40%“, – розповідає він, сортуючи пакунки з допомогою для фронту.
Ситуація на прикордонні
Особливо гостро проблема відчувається в прикордонних районах. На тижні я відвідав Покров та Марганець – міста, що регулярно потрапляють під обстріли з території ЗАЕС. Укріплення будуються, але вони ефективні лише за наявності достатньої кількості бійців.
“Ми створюємо ешелоновану оборону, але без людей це просто лінії на карті”, – розповідає підполковник ЗСУ Сергій, який відповідає за один із секторів оборони. – “Дрони бачать ворога, артилерія б’є по ньому, але без піхоти, яка закріпить результат, територія залишається вразливою”.
Коли проїжджаєш вздовж траси Н-23 від Дніпра до Нікополя, бачиш багато техніки, яка працює над створенням оборонних рубежів. Екскаватори риють траншеї, бетонні конструкції встановлюються вздовж імовірних напрямків наступу противника. Але військових поруч помітно менше, ніж хотілося б бачити.
На околицях Марганця зустрів групу саперів, які встановлювали мінні поля. “Мінні загородження ефективні, але без спостерігачів і вогневого прикриття противник може знайти проходи”, – пояснює сержант Віталій. – “А людей для спостереження не вистачає”.
Питання мобілізації
У Дніпрі на вулиці Робочій щодня збираються люди біля військкомату. Але, за моїми спостереженнями, темпи мобілізації не відповідають потребам фронту. Більше того, частина мобілізованих скеровується на навчання операторів дронів, у артилерійські та інші високотехнологічні підрозділи.
“Я розумію важливість високотехнологічної війни”, – говорить полковник запасу Дмитро Іванченко, з яким ми зустрілися в кав’ярні “Молоко” на проспекті Яворницького. – “Але історично жодна війна не вигравалася без достатньої кількості мотивованої піхоти. Технології допомагають, але території контролюють люди”.
Можливі рішення
Одним із можливих рішень могла б стати ефективніша взаємодія між родами військ. Коли піхоти не вистачає, її можна компенсувати координованими діями артилерії, дронів та інших засобів ураження. Але це потребує надзвичайно високого рівня координації, якого не завжди вдається досягти.
“Ми навчилися ефективно координувати різні підрозділи”, – розповідає Максим, оператор розвідувального дрона з 93-ї бригади. – “Але все одно без людини з автоматом у певний момент не обійтися. Дрон не займе позицію і не втримає її”.
Жителі прикордонних районів відчувають цю проблему особливо гостро. У Покрові на ринку “Центральний” почув розмову місцевих: “Укріплення будуються, а людей немає. Кому це допоможе, якщо ворог піде?”
Дії командування
Військове командування усвідомлює проблему і працює над її вирішенням. Триває підготовка нових підрозділів, здійснюються заходи з перепідготовки військовослужбовців інших спеціальностей для виконання завдань у складі піхотних підрозділів. Але процес іде повільніше, ніж хотілося б.
Можливо, частковим рішенням стане ширше залучення територіальної оборони для охорони та оборони тилових рубежів, щоб вивільнити бойові частини для виконання завдань на передовій. Але це також потребує ресурсів і часу.
Висновок
Попри всі виклики, наші захисники роблять все можливе. Вони адаптуються, знаходять нестандартні рішення, максимально ефективно використовують наявні сили та засоби. І головне – вони незламно тримають оборону, захищаючи нашу землю і наше майбутнє.
А ми, журналісти, маємо говорити про ці проблеми відверто, щоб суспільство і влада могли знаходити рішення разом. Бо тільки так ми зможемо вистояти і перемогти.