Життя 17-річної Аріни Леонової могло скластися зовсім інакше
Сирота з Сум, яка потрапила в прийомну родину, пройшла через булінг, а потім ще й пережила початок повномасштабного вторгнення. Та завдяки спорту дівчина не лише подолала власні труднощі, але й знайшла своє покликання. Сьогодні вона — зірка національної збірної з хокею на траві та популярна тік-токерка, чий приклад надихає тисячі підлітків.
“Коли бачиш, як діти з інтернатів розкриваються через спорт, розумієш: у кожного має бути шанс”, — ділиться Аріна під час нашої зустрічі в Дніпрі, куди вона приїхала на всеукраїнські змагання.
Початок шляху
Історія Аріни починається в Сумах, де в чотирирічному віці вона потрапила до дитячого будинку. У шість років дівчинку взяла до себе прийомна сім’я, яка дала їй любов, турботу та можливості для розвитку.
“Моя прийомна мама завжди казала: ти маєш знайти те, що тебе врятує. Для мене цим рятівним колом став спорт”, — розповідає спортсменка.
Шлях до спортивних висот почався випадково. У школі, де навчалася Аріна, відкрилася секція хокею на траві. Тренер помітив струнку, швидку дівчинку під час уроку фізкультури і запросив її на тренування. Так у 10 років Аріна взяла в руки ключку, яка змінила її життя.
“Перші тренування були пеклом. М’язи боліли так, що не могла встати з ліжка. Але щось змушувало мене повертатися на поле знову і знову”, — згадує дівчина.
Спортивні досягнення та булінг
Спортивні успіхи прийшли не відразу. Аріна зізнається, що мала чимало невдач, перш ніж стала однією з найкращих гравчинь у своїй віковій категорії. У 14 років її помітили тренери національної збірної і запросили на перші збори.
Саме в цей період дівчина зіткнулася з булінгом. Однолітки не розуміли її відданості спорту, глузували з постійних тренувань і синців на ногах.
“У школі мене називали “клюшкаркою” і “синьоногою”. Це було боляче. Але на полі я забувала про все. Там мене цінували за силу і вміння, а не за зовнішність чи соціальний статус”, — пригадує спортсменка.
Валентина Ковальчук, психологиня центру соціальних служб Дніпра, пояснює: “Спорт для дітей, які пережили травматичний досвід, часто стає не просто захопленням, а справжньою терапією. Регулярні тренування, дисципліна та командна робота формують стійкість до стресів і вміння долати труднощі”.
Випробування війною
Ще одним випробуванням для Аріни стало повномасштабне вторгнення. Її рідні Суми опинилися під постійними обстрілами. Родині довелося евакуюватися до Львова, залишивши все своє життя позаду.
“Перші два місяці я взагалі не могла тренуватися. Руки тремтіли. Здавалося, що тепер не до спорту”, — зізнається дівчина.
Проте саме спорт допоміг їй впоратися з тривогою. Тренерка львівської команди з хокею на траві Олена Сидорчук запропонувала Аріні приєднатися до тренувань.
“Аріна прийшла до нас розгубленою дівчинкою, але вже за кілька тижнів повернула свою впевненість. Спорт має дивовижну здатність зцілювати”, — розповідає тренерка.
Соціальні мережі та вплив на інших
Сьогодні Аріна не лише успішна спортсменка, але й популярна тік-токерка. Її акаунт, де вона розповідає про хокей на траві та ділиться історією свого життя, має понад 50 тисяч підписників.
“Я отримую сотні повідомлень від підлітків, які пережили булінг або живуть у прийомних родинах. Вони пишуть, що моя історія дає їм надію”, — розповідає дівчина з посмішкою.
Особливо цінними для Аріни є повідомлення від дітей з прифронтових територій. Багато з них знаходять у спорті порятунок від щоденного стресу війни.
“Коли дівчинка з Покровська пише мені, що почала займатися бігом після моїх відео, і це допомагає їй не зламатися під час тривог — це найкраща винагорода”, — каже спортсменка.
Проєкт “Спорт проти булінгу”
Сергій Петренко, директор спортивної школи “Динамо-Дніпро”, підтверджує важливість таких історій: “Нам конче потрібні такі приклади, як Аріна. Це показує дітям, що незалежно від соціального статусу чи життєвих обставин, спорт відкриває двері для самореалізації”.
За останній рік Аріна взяла участь у створенні соціального проєкту “Спорт проти булінгу”, в рамках якого проводить зустрічі з дітьми в різних містах України. Тренінги поєднують спортивні активності з психологічними практиками.
“На цих зустрічах діти вчаться не лише спортивним навичкам, але й повазі, командній роботі, вмінню протистояти цькуванню”, — пояснює Оксана Величко, координаторка проєкту.
Спорт у часи війни
Попри війну, Аріна продовжує тренуватися та виступати на міжнародних змаганнях. Цього року вона стала найкращою бомбардиркою чемпіонату Європи серед юніорок у дивізіоні В, забивши 7 голів.
“Коли граю за кордоном, завжди кажу: це не просто спорт. Це моя можливість показати, що Україна сильна, що ми не здаємося”, — говорить дівчина.
Важливим викликом для спортсменки стала необхідність тренуватися в умовах війни. Часті повітряні тривоги, перебої з електрикою, відсутність якісної інфраструктури — з цим стикаються всі українські спортсмени.
“Були дні, коли тренувалися при світлі ліхтариків у холодному залі. Інколи чуєш вибухи, але продовжуєш грати. Це наша реальність”, — розповідає Аріна.
Плани на майбутнє
Зараз дівчина готується до вступу в Національний університет фізичного виховання і спорту України. Вона мріє стати тренеркою і працювати з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах.
“Моя мета — створити спортивний центр для дітей з інтернатів та прийомних сімей. Щоб кожна дитина могла знайти свій шлях через спорт, як колись знайшла я”, — ділиться планами спортсменка.
Сила духу понад усе
Історія Аріни Леонової — це не просто розповідь про спортивні досягнення. Це приклад того, як спорт може стати рятівним колом у найтемніші часи, як він об’єднує людей і дає сили рухатися вперед, навіть коли здається, що весь світ проти тебе.
“Війна забирає багато, але не може забрати нашу силу духу. Щоразу, виходячи на поле, я доводжу собі: ми сильніші за обставини”, — підсумовує Аріна.
У часи, коли Україна бореться за своє майбутнє, такі історії нагадують, що в кожного з нас є внутрішні ресурси для подолання найскладніших викликів. І часом ці ресурси ми знаходимо в найнесподіваніших місцях — наприклад, на хокейному полі.
